ОДНА́КОВИЙ, а, е. Який нічим не відрізняється від інших у чому-небудь; такий самий. Царі, раби — однакові Сини перед богом; І ви вмрете, як і князь ваш І ваш раб убогий (Шевч., І, 1963, 343); Не всім однакова судилась в світі доля (Гл., Вибр., 1951, 149); Чуттями з тобою брати ми, Однакову думку плекаєм (Тич., ІІІ, 1947, 163); // Який ніяк не змінився; такий, як завжди. — Давиде, чого ти сьогодні такий непривітний? — Той смикнув за віжки. — Чого б же я? Я однаковий. — Марія задумано: — Е, ні! (Головко, II, 1957, 41); // Рівний з іншим за розміром, обсягом, кількістю і т. ін. Кайдашиха переміряла весь город упоперек, — і знов обидві половини були однакові (Н.-Лев., II, 1956, 356); Однакова ціна.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 631.