ОДНОДУ́ШНИЙ, а, е, рідко. Те саме, що односта́йний 1, 2. Домна похилилась, але не впала зовсім, стояла наперекір усім законам механіки, невмируща й нездоланна, викликаючи однодушне бажання допомогти їй випростатися (Ю. Янов., II, 1954, 111); Ми йшли стрункою, однодушною лавою (Смолич, І, 1947, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 634.