ОДУРІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм. Втратити здатність мислити, розуміти що-небудь. Москаль подививсь, подививсь на неї та й пішов з хати… Солоха одуріла й не зна, що робити, що й казати… (Мирний, І, 1954, 62); Осінні вітри гуляли світом, заробітчани верталися до рідного вогнища, брели заболоченими дорогами, від дум одуріла голова: як ми визимуємо цей год? (Горд., II, 1959, 183); // Те саме, що збожево́літи. Сидить вона, не йде в село, Не пита й не плаче, Одуріла!.. і цеглину Муштрує, то лає, То годує, як дитину, Й сином називає (Шевч., І, 1963, 232); [Князь:] Не розумію, що се все значить. Боюсь, що бідна з горя одуріла (Фр., IX, 1952, 218).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 643.