ОЗУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до озу́ти. Він не помітив, як самі ноги, озуті в здорові зашкарублі чоботи, винесли його на вулицю (Коцюб., І, 1955, 129); Він спочатку, позіхаючи, дивиться на небо, а потім гримить озутими на босу ногу чобітьми до дітей (Стельмах, І, 1962, 70).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 658.