ОКАМ’ЯНІ́ТИ і рідко ОКАМЕН́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. Набрати вигляду і властивостей каменя; перетворитися на камінь. * Образно. Тайга заніміла від крижаної стужі, окам’яніло небо (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 50).
2. перен. Стати нерухомим; завмерти, заціпеніти. В першу мить лосик окам’янів на місці, потім тривожно оглянувся і, опам’ятавшись, полетів своїми слідами до того місця, де залишав матір (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 52); Наче боячись окаменіти, Христина ворухнула станом, зміряла блискавичним поглядом парубка і кинулась бігцем од нього (Стельмах, І, 1962, 158).
3. перен. Втратити здатність відчувати що-небудь, реагувати на що-небудь, виявляти які-небудь почуття. Почуваю: щось обмерло, щось усохло в мені, окам’яніла якась частина моєї душі (Вас., II, 1959, 32); * У порівн. Повз неї входили в хату і виходили люди; часто об неї черкалися; а вона не чула, наче окаменіла (Мирний, III, 1954, 119).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 660.