ОКОНТУ́РЕННЯ, я, с., спец.
1. Дія за знач. оконту́рити. У 1956-1958 рр. Інститутом геологічних наук АН УРСР з успіхом був застосований високочастотний сейсмічний метод в районі м. Володарська-Волинського з метою оконтурення пегматитових тіл в масиві гранітів (Допов. АН, І, 1961, 16).
2. Лінія, що позначає контури чого-небудь. Рослинні мотиви, виткані на горизонтальних верстатах.., набувають нехарактерного для них східчастого оконтурення і в значній мірі втрачають свої природні форми (Нариси з іст. укр.. мист., 1969, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 674.