ОКУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до оку́ти. Задзвеніли віконні шибки, загупали важкі чоботи і сокири, трощачи двері, окуті міддю і бронзою (Тулуб, Людолови, І, 1957, 448); Уперед за край рідний та волю, За окутий, пригноблений люд..! (Граб., І, 1959, 394); Серед безлюдних просторів, морозом окутих, ..світились привітні, не буденні огні (Вас., І, 1959, 299); * Образно. Глуха пристань лежала ще окута мороком ночі (Кучер, Полтавка, 1950, 80).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 687.