ОЛЕА́НДР, а, ч. Південна вічнозелена рослина — кущ або невелике дерево з ланцетоподібним листям та великими запашними квітками білого, рожевого, червоного або жовтого кольору. Коло ганку рядком стояли чотири здорові вазони старих олеандрів, рясно обсипаних важкими китицями ясно-рожевих квіток (Н.-Лев., IV, 1956, 87); На гострому темно-зеленому листі олеандрів застигла вранішня роса (Руд., Вітер.., 1958, 307).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 687.