ОМА́НЛИВИЙ, а, е.
1. Який викликає, створює помилкове уявлення, враження, хибний погляд і т. ін. щодо кого-, чого-небудь. Чимало людей у чорне павутиння оманлива біблія втягла (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 83); Якою оманливою буває людська зовнішність! Він спочатку не злюбив був цього буркотуна, а виявилось, що це добросердечна, душевна людина (Збан., Сеспель, 1961, 12); Не піддавайся на перший поклик свого серця, часом він буває оманливий і не завжди приносить щастя (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 37); // Примарний, уявний; несправжній. Рослини співіснують — це, так би мовити, стан миру. Проте він триває недовго, та й, зрештою, мир цей оманливий (Знання.., 2, 1967, 12).
2. Який вабить, чарує своєю незвичайністю, загадковістю і т. ін. Мороз вимережав вікна незрозумілими й оманливими малюнками (Рибак, Помилка.., 1940, 170); Над ланами колишеться, бродить оманливе сяйво (Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 279).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 692.