ОМИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОМИ́ТИСЯ, и́юся, и́єшся, док.
1. Змочуватися, зрошуватися чим-небудь з поверхні. — Велике горе безслізне… Не сльозами омиваються тоді очі, а обливається кров’ю серце … (Вітч., 1, 1967, 178); * Образно. Здається, він [князь Володимир] вдивляється в Дніпро, у водах якого колись омивалась язичеська Русь (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 105).
2. Оточуватися водами (океанів, морів, річок і т. ін.). На півдні парк [Олександрія] омивається рікою Рось, що утворює тут кілька звивин (Парк Олександрія.., 1949, 12); На півдні територія України омивається Чорним і Азовським морями і виходить до Нижнього Дунаю (Визначні місця Укр., 1958, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 693.