О́НДЕ.
1. част. вказ. Уживається при вказуванні на що-небудь на певній відстані. Онде злодій штемпований Кайдани волочить; Он розбойник [розбійник] катований Зубами скрегоче (Шевч., І, 1963, 242); [Жандарм:] А тепер скажіть мені, де ті чоботи, що ви вчора мали на собі? [Микола:] А онде стоять у запічку (Фр., IX, 1952, 113); [Мати:] Що ти все крутишся! Я ж загадала роботу? Чого ж ти… Їсти їси, а гарбуз онде викотить — кланятись треба? (Тич., І, 1957, 258).
2. част. вказ. Уживається при вказуванні на який-небудь факт, при уточненні якого-небудь факту. Все несподівано на світі: Ти так, а вийде онде як; Шукав волошечок у житі, А тут тобі приплівсь козак (Гл., Вибр., 1951, 210).
3. присл. На певній відстані або поблизу чого-небудь; там, отам. Та як його й не спочити, не полежати у такій розкоші, як онде! Здоровенний.. дуб розлягся [розлігся], розширився своїм кострубатим гіллям, так що аж темно під ним (Коцюб., І, 1955, 459); Онде ми ховалися з Галею від бурхливої зливи (Гур., Осок. друзі., 1946, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 696.