ОПАНУВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. опанува́ти 1, 2. Мусимо визнати у Масляка велику вправність у віршуванні.. та легкість, що походить, на жаль, далеко частіше від поверхового розуміння, ніж від повного опанування предмета (Фр., XVI, 1955. 107); Складати літери.. стало важкою, майже неможливою до опанування справою, коли йому самому довелося з-поміж десятків гнізд каси виловлювати неслухняними пальцями потрібну літеру (Вільде, Сестри.., 1958, 493); Шукав [Васюта] тих, хто очолив би похід проти косності в ставленні до техніки, за опанування її (Шовк., Інженери, 1956, 213).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 702.