ОПЕ́НЬОК, нька, ч. Їстівний гриб з жовтуватою шапинкою на тонкій високій ніжці, що звичайно росте купками на пеньках або біля коренів дерев. Голодному й опеньки м’ясо (Укр.. присл.., 1955, 47); Гостро пахло грибами. Та ось і вони! Високі, на тонких ніжках! Ціла купа! Опеньки! (Донч., IV, 1957, 79); * У порівн. Кива головою, мов сухий опеньок (Номис, 1864, № 8518); Ядвіга була стара та суха, як опеньок (Н.-Лев., II, 1956, 72).
Вели́ке ди́во — опе́ньки! — про щось таке, що не має значення, не варте уваги.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 704.