ОПЕРАТИ́ВНИЙ, а, е.
1. Пов’язаний з хірургічною операцією, супроводжуваний операцією; хірургічний. Оперативне випрямлення кістки; Оперативне лікування.
2. Стос. до військової операції, пов’язаний з військовою операцією. Раніше за всіх зведення взнає боєць. Це з тієї простої причини, що сам він і є учасником бойових подій оперативного зведення (Перв., Атака.., 1946, 164); * Образно. Сільрада обернулася на оперативний штаб розгорнутого наступу на віковічні традиції селянської обмеженості (Епік, Тв., 1958, 208).
3. Який безпосередньо здійснює що-небудь, виконує якесь завдання. Оперативний черговий провів Павла глибокими ходами сполучення (Кучер, Голод, 1961, 81); Оперативна група; Оперативний відділ; // Пов’язаний з безпосереднім практичним виконанням яких-небудь завдань. Проблеми безперервного оперативного планування і безперервного оперативного обліку та контролю виробництва слід вирішувати в єдиному комплексі (Роб. газ., 21.VІІ 1965, 2).
4. Здатний правильно і швидко виконувати ті чи інші практичні завдання; дійовий. Радянський апарат повинен бути простим, кваліфікованим, дешевим і оперативним, без будь-яких проявів бюрократизму, формалізму і тяганини (Програма КПРС, 1961, 91); Оперативне керівництво; Оперативний організатор.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 704.