ОПЕРЕ́ТА, и, ж.
1. Музично-драматичний комедійний твір, здебільшого розважального характеру, у якому співи і танець поєднуються з розмовним діалогом. Перед виїздом він [М. В. Лисенко] написав у Києві нову оперету "Різдвяна ніч" у чотирьох діях (Укр. муз. спадщ., 1940, 56); // Театральна вистава, що відтворює такий твір на сцені. Лис[енко] хоче.. ставити оперету дитячу "Зима й весна", — дуже гарна музика (Л. Укр., V, 1956, 125); — Я не забув і про ваш науковий труд, — закінчив Ананій Горб, тримаючись, як дипломат, бачений ним в одній опереті, де він сам грав люмпена (Ю. Янов., І, 1954, 133); // тільки одн. Родова назва таких музично-вокальних комедійних драматичних творів. Ще на початку XIX ст. широке визнання здобув на Україні жанр оперети (Укр. клас. опера, 1957, 294).
2. Театр, де виконують такі твори. До буфету, В оперету, На город по гарбузи — Подавай йому карету, З вітерцем його вези! (С. Ол., Вибр., 1959, 200).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 706.