ОПЕ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до опекти́. Від бою, що утих, іще не охолола опечена вогнем, розтерзана земля (Гонч., Вибр., 1959, 176); * Образно. — Не печи мене жінкою, бо я вже й так опечений… Я її ненавиджу, вона перевела мій вік молодий… (Коцюб., І, 1955, 49); // опе́чено, безос. присудк. сл. * Образно. Було ж їй [Іспанії] зір опечено, щоб правді не дивилась; було їй злобно речено, щоб кров’ю затопилась (Тич., І, 1957, 283).
Як (мов, ні́би і т. ін.) опе́чений — дуже швидко, різко. Мірошник, як опечений, скочив з канапи (Н.-Лев., II, 1956, 55); Сагайдачний, як опечений, забігав по кімнаті (Тулуб, Людолови, II, 1957, 306); Він перший і побачив [коваля] у вікно. Схопився, як опечений, .. боязко подався лавою поза столом і біля скрині сів на лаві тихенько (Головко, II, 1957, 206); Графиня шарпнулась, наче опечена (Донч., III, 1956, 64).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 708.