ОПЛА́КАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до опла́кати. — Хлопці, гляньте, як Піхтір історію вчить! — почув Піхтір над собою насмішкуватий голос оплаканого ним Грицька (Вас., І, 1959, 165); Хороша дівчина вивчає карту На цій оплаканій колись землі (Турч., Земле моя.., 1961, 15).
2. у знач. прикм. Який викликає жалість, гідний жалості; жалісний. Аж злякався Тугар Вовк, побачивши ненависного собі парубка в такім страшнім і оплаканім стані (Фр., VI, 1951, 100).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 714.