ОПЛИВА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., ОПЛИВТИ́ і ОПЛИСТИ́, иву́, иве́ш; мин. ч. опли́в, ла́, ло́; док., перех. Те саме, що обплива́ти1. Низький та довгий човен опливав царгородський Фарос при в’їзді у Золотий Ріг (Оп., Іду.., 1958, 229).
ОПЛИВА́ТИ2, а́є, недок., ОПЛИВТИ́, иве́; мин. ч. опли́в, ла́, ло́; док.
1. Те саме, що обплива́ти2. Грубі свічі тихо топились, опливаючи воском, неначе сльозами (Коцюб., II, 1955, 353); * Образно. — Любов!.. Збудися! Не все казка. Для тебе… для тебе кров’ю власного серця оплив я… (У. Кравч., Вибр., 1958, 294).
◊ Оплива́ти в доста́тках — мати всього вдосталь, жити в розкошах. За життя Аркадія, коли опливали в достатках, не чути було ніколи про злодіїв, то хто тепер мав би лакомитись на їх мізероту? (Вільде, Сестри.., 1958, 569).
2. Зсуватися вниз, сповзати під дією води.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 715.