ОПО́КА1, и, ж., мет. Металевий або дерев’яний ящик без дна і верху, що утримує формувальну суміш під час виготовлення ливарних форм. Для одержання виливка використовують ящик (опоку), наповнений землею, в якому за допомогою моделі зроблено порожнину по конфігурації виливка (деталі) (Метод. викл. фрез. спр., 1958, 176); І бризкає метал краплини вороні, І ллється сталь жива в розжеврені опоки (Мал., Чотири літа, 1946, 50); Горять і жмуряться очі ливарників від розтопленого чавуну, що його спритно між опоками розносять заливники (Шиян, Магістраль, 1934, 149).
ОПО́КА2, и, ж. Тверда, легка гірська порода, багата на кремнезем. Внаслідок цього [осідання крем’янки в озерах] утворюються кременисті глини — опоки (Курс заг. геол., 1947, 123); Півтораметровий прут потонув у восковій масі увесь, і Герман силкувався ввіпхати за ним ще й свою руку аж до ліктя, але твердої глинки чи опоки годі було домацатися (Фр., VIII, 1952, 410).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 721.