ОПОЛЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОПОЛЧИ́ТИСЯ, чу́ся, чи́шся, док.
1. заст., уроч. Озброюватися для війни з ким-небудь, підійматися на війну з кимось, іти війною на когось. Вам, палії війни, не видно ще й сьогодні, Що правди нашої нікому не здолать? Збагніть: самі собі копаєте безодню Ви, ополчаючись на трудівницьку рать! (Рильський, II, 1960, 322); Так брати слов’янські й друзі разом ополчилися на гада, на тевтона-гада (Тич., II, 1947, 286).
2. перен. Виступати проти кого-, чого-небудь з нападками, з різкою критикою. Значення новаторства "Русалки Дністрової" зрозуміла реакційна духовна влада в Галичині і ополчилася проти неї (Рад. літ-во, 1, 1957, 115).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 721.