ОПОЧИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОПОЧИ́ТИ, и́ну, и́неш, док., заст., ритор. Те саме, що спочива́ти. День погас, І все почило. Сивий в хату Й собі пішов опочивати (Шевч., II, 1963, 265); Після ситого обіду, коли пан ліг опочивати, вони вийшли в садок (Мирний, IV, 1955, 174); Я.. син далекої, незнаної країни, Де скіфів давніх рід навіки опочив (Черн., Поезії, 1959, 122); Спинись, перехожий, Вклонись — це могила, В якій опочив генерал (Воронько, Славен мир, 1950, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 725.