ОПРИШКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., іст. Бути опришком, брати участь в опришківській боротьбі. Показували [воякам] дорогу колишній опришок Ілько Єндик, якого Довбуш прогнав із загону за те, що опришкувати хотів заради простого грабіжництва та за непослух, і Степан Дзвінчук (Гжицький, Опришки, 1962, 185).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 729.