ОПУСТІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до опусті́ти. За шибками темних опустілих вже хат по-великодньому блима світло лампадок (Коцюб., II, 1955, 363); На опустілому пероні стою зажурений, один (Сос., II, 1958, 140).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 735.