ОПУ́ЩЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до опусти́ти. Стоїть Глушак з опущеною гвинтівкою в глибокому важкому самоспогляданні (Довж., І, 1958, 124); Опущені з полудрабка босі ноги самі ворушились під стеливо далеких дівочих пісень, а душа поривалася до них, бажаючи співати (Стельмах, І, 1962, 146); Рубін стояв знеможений, з слідами сліз, розтертих по обличчю, з очима, опущеними в землю (Сенч., На Бат. горі, 1960, 25); Корма опущена у воду (Смолич, II, 1958, 43); // опу́щено, безос. присудк. сл. Учитель сидить на скелястому березі. Мов стомлений орел — піджак сірим крилом опущено (Знання.., 2, 1970, 1).
◊ Як (мов і т. ін.) у во́ду опу́щений див. вода́.
2. у знач. прикм., діал. Самотній, покинутий. Без неї чув себе [Сава] опущеним і безпомічним (Коб., II, 1956, 82); Вдарить [вітер] дверима опущеної колиби,.. і зав’ються, затанцюють дрібонькі [дрібненькі] зламані гілочки (Хотк., II, 1966, 158).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 736.