О́ПІК, у, ч.
1. Пошкодження тканини тіла людини або тварини вогнем, сонячним промінням, хімічними речовинами або чим-небудь гарячим. Рани від опіків на руках і ногах гоїлись (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 277); Той, хто вперше пішов назустріч лісовій пожежі, щоб добути для людства вогонь, певне, зазнав тяжких опіків (Руд., Остання шабля, 1959, 109); Щоб захистити руки від опіків розчином хлорного вапна, ми користувалися гумовими рукавичками (Соц. твар., 2, 1956, 55); // Місце на тілі людини або тварини з таким пошкодженням. Цілує [Шеломенцев] її очі й обличчя, яке позначене блідими слідами колишніх опіків (Коч., II, 1956, 518); // Відчуття, схожі на ті, які викликає що-небудь гаряче, їдке, пекуче. Часто він чув на своїх грудях і руках опіки від її мовчазних сліз, і вони розходилися йому по душі гарячим щемом (Тют., Вир, 1964, 267); * Образно. Хвилинна радість, яка так зігріла була серце, відійшла без вороття, лишивши всередині кожного важкий опік, що нив безперервно, пік і сушив душу (Збан., Єдина, 1959, 184); * У порівн. Я повертаюсь в Київ із Полтави. Вона мов опік в серці з давніх пір. Бо в ній не те що житла, навіть трави, І лепеха над Ворсклою, і бір — Усе горіло (Воронько, Коли я.., 1962, 17).
2. Пошкодження листя і стебел рослин сонячним промінням, морозом, хімічними речовинами і т. ін. Сонячні опіки бувають здебільшого на південній та південно-західній частинах стовбура (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 379); Щоб запобігти морозним опікам.., стовбури молодих дерев на зиму слід обв’язувати очеретом, стеблами соняшника чи кукурудзи (Колг. Укр., 9, 1956, 34); Бактеріальний опік; Грибний опік сливи.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 711.