ОПІ́РНИЙ, а, е, рідко. Який відзначається опором, протидією чому-небудь; непокірний. В нього [отамана] вже вступив опірний дух (Хотк., II, 1966, 237).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 713.