ОРА́ЛО, а, с., заст. Примітивне знаряддя для оранки; рало. Степ дихав пахучим настоєм диких трав. Він уже не виблискував яскравими барвами квітів, зате вагітнів плодами землі, яку подекуди порушив своїм нехитрим оралом ратай-гречкосій (Добр., Очак. розмир, 1965, 19); * Образно. А горда пісня прославляла Денними чарами вночі І наші радісні орала, І наші месницькі мечі (Рильський, Орл. сім’я, 1955, 121).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 737.