ОРА́ТОРСЬКИЙ, а, е. Прикм. до ора́тор. Гості, знаючи ораторську вдачу пана маршалка, мовчали (Фр., II, 1950, 369); В. І. Ленін досконало володів складним мистецтвом комуністичної пропаганди і агітації.. Сила його ораторської майстерності полягала в тому, що він глибоко знав сподівання й потреби народу, був тісно зв’язаний з масами (Рад. Укр., 25.VІІІ 1962, 3); // Власт. ораторові, ораторам. Марко Обушний говорив без ораторської пози, поважно й твердо (Кир., Вибр., 1960, 318).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 738.