ОРДИНА́РНИЙ, а, е, книжн.
1. Який нічим не виділяється серед інших; звичайний, рядовий. Обідали у Княжевичів.. Здається, що всіх уже десь бачив, знаєш, такі всі звичайні, ординарні (Коцюб., III, 1956, 153); Професія Баркова була досить ординарна — театральний художник-декоратор (Собко, Стадіон, 1954, 66).
2. заст. Який займає вчену посаду, передбачену штатом; штатний. Він, професор ординарний на кафедрі російської історії, найменше всього був схожий на героя (Григ., Вибр., 1959, 401).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 742.