ОРДИНА́ЦІЯ, ї, ж., іст.
1. Зведення правил, юридичних положень, приписів і т. ін. про що-небудь. Серед косарів був літній уже козак, якого звали Приблуда. Після останньої ординації він не попав до реєстру, і тепер ганяли його на панщину (Панч, Гомон. Україна, 1954, 122); Він поясняв їм, що теперішні вибори до сойму дуже важні, бо.. змінити мають посли виборчу ординацію (Март., Тв., 1954, 363).
2. Те саме, що майора́т 1.
3. Заробіток, що сплачувався натурою в панських маєтках. Три корці річної ординації.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 743.