ОРЕНДА́Р, я́, ч.
1. Той, хто орендує що-небудь. У вільній, республікансько-демократичній Америці в 1910 році було 11/2 мільйона орендарів-здольщиків, з них понад 1 мільйон негрів (Ленін, 27, 1972, 134); До гурту підійшов орендар вербівського млина, досить ще молодий Нухим Абрамавич (Іщук, Вербівчани, 1961, 24).
2. іст. Шинкар, корчмар. Місцевий орендар набив повну комору заставами (Кобр., Вибр., 1954, 144); Лиш у корчмі світиться. Чи гроші орендар рахує пізно вночі, а чи, може, Юрішко не спить (Хотк., II, 1966, 248).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 743.