ОРНАМЕ́НТИКА, и, ж.
1. мист. Сукупність елементів орнаменту в якому-небудь художньому стилі або творі мистецтва, архітектури. Чудові будинки [у Відні] в різних стилях, сила на них орнаментики і скульптури, так що якось аж чудно дивиться (Л. Укр., V, 1956, 40); Цінний матеріал для вивчення народної орнаментики, її розвитку та змін дає писанковий розпис (Нар. тв. та етн., 2, 1961, 138); Геометрична орнаментика.
2. Мистецтво, техніка орнаментування. Сорочки на жінках не вишивані, а заткані на рукавах та на чохлах червоними смужками. Це ще початок тієї орнаментики, котра так розкішно розвилась згодом у виробах української жінки (Н.-Лев., II, 1956, 403).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 748.