ОРУ́ДКА, и, ж., діал. Справа (перев. дрібна, незначна). Одного вечора, біжучи за якоюсь орудкою стебницьким трактом, він наскочив на велику купу селян (Фр., VIII, 1952, 382); Сусіди мої все люди або хворі, або заняті коло хворих, то їм не дуже вигідно робити мої орудки (Л. Укр., V, 1956, 428); Щоб її [Маланку] побачити, став [Лукин] частіше до тітки заходити, та все ніби за якоюсь орудкою (Кобр., Вибр., 1954, 192).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 750.