ОСА́ДЧИЙ, чого, ч., заст. Перший поселенець; засновник населеного пункту. — Вже саме село страх сподобалось мені — в садках, над струмком, із похиленими халупками перших осадчих, утікачів од панщини (Коцюб., І, 1955, 255); — Досить доручити спритному осадчому вивести сюди з Правобережжя потрібних панові людей — і пан матиме і пахолків, і майстрів, і хліборобів, і кого він забажає (Тулуб, Людолови, І, 1957, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 753.