ОСЕ́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до осели́ти. * Образно. Хмурий будинок, перекраяний коридорами та залами, оселений шептами (Чумак, Черв. заспів, 1956, 143); // осе́лено, безос. присудк. сл. Зник [Батуллі] до кімнати, де оселено жінку (Ле, Міжгір’я, 1953, 494).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 758.