ОСИ́КА, и, ж.
1. Листяне дерево родини вербових; тополя тремтяча. Правда твоя, що на вербі — груші, на осиці — кислиці (Укр.. присл.., 1955, 315); Шелестить осика тонким листом (Вовчок, І, 1955, 100); Там лист осик у вічному танку Тремтить, і поривається, і лине У височінь (Рильський, І, 1960, 202); * У порівн. Гнат затремтів увесь, як осика на вітрі (Коцюб., І, 1955, 49); // Кілок, палиця з цього дерева. [Лев:] Я, небоже, знаю, як з чим і коло чого обійтися: де хрест покласти, де осику вбити, де просто тричі плюнути, та й годі (Л. Укр., III, 1952, 194).
2. збірн. Дрова або будівельний матеріал з цього дерева. Липа і осика використовуються на будування жилих і господарських приміщень (Стол.-буд. справа, 1957, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 761.