ОСЛИ́ЗЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до осли́знути. По рудих, аж червоних, ослизлих од туману купинах валялись пір’я й гадючі линовища (Коцюб., І, 1955, 361); Припавши грудьми до холодної, ослизлої землі, почав [Білогруд] відганяти від себе тягучі думи (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 240); Звільна котиться бричка по ослизлій дорозі (Фр., VII, 1951, 289); На господаря зирнув ослизлим оком старий кінь і тихо заіржав (Панч, II, 1956. 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 771.