ОСНОВОПОЛО́ЖНИК, а, ч. Засновник, творець якої-небудь школи, теорії, якого-небудь учення і т. ін. Основоположники теорії наукового комунізму Маркс і Енгельс відкрили закономірності суспільного розвитку і вказали людству шлях до визволення з-під гніту експлуатації (Ком. Укр., 4, 1961, 5); Натхнений чарівною поезією Т. Г. Шевченка, прекрасні романси й хори створив основоположник української класичної музики Микола Віталійович Лисенко (Мист., 1, 1961, 22); На сторінках літопису українського реалістичного театру золотими літерами історія викарбувала ім’я Кропивницького, основоположника нашого професіонального театру (Мист., 4, 1965, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 777.