ОСОБЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який чимось виділяється серед інших, не такий, як інші, не схожий на інші; незвичайний, винятковий. Місцевість надзвичайно гарна, а ярмарок особливий, якого я ніколи не бачив (Коцюб., III, 1956, 308); Пісня в житті нашого народу має особливе, виняткове значення й місце (Ю. Янов., V, 1959, 179); Нічого особливого він поки що не вигадав. Просто навчився економніше використовувати робочі години (Ткач, Плем’я.., 1961, 121); // Характерний лише для певного предмета, явища, певної особи і т. ін.; своєрідний, специфічний. В крамниці було повно люду; високі й кремезні руснаки гомоніли прудко, з особливим акцентом, так що незвикле вухо не могло зразу вхопити суть розмови (Коцюб., І, 1955, 253); Завіса підіймається, в залу віє холодом сцени, старими фарбами й тим особливим запахом куліс, що завше є незмінний у кожному театрі (Ю. Янов., II, 1959, 19); І кожен рух батьків — особливий, і кожне слово батькове — як заповіт (Головко, II, 1957, 391); // Який відзначається більшою, ніж звичайно, мірою свого вияву. На початку жовтня прийшла в Раїм оказія. Сюди вона приходила разів три-чотири на рік, тому дожидали її з особливим нетерпінням (Тулуб, В степу.., 1964, 290); Він з особливою увагою розглядав маленьку степову станцію (Панч, Синів.., 1959, 3); Санька приймала гостя з особливою пошаною: заставила Сергія зарізати півня і цілий вечір пекла, варила і смажила (Тют., Вир, 1964, 157).
2. Який має спеціальне завдання, призначення. Особливий відділ.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 779.