ОСТА́РКУВАТИЙ, а, е, рідко. Який здається старішим, ніж є насправді. Вона натякнула Фесенкові, що Христина, хоч гарна й на виду не остаркувата, але вже доволі-таки стара (Н.-Лев., V, 1966, 244); — Давай, Маріє, їм чаю.., — востаннє озираючи себе в дзеркалі, промовила Любов Прохорівна до остаркуватої Марії (Ле, Міжгір’я, 1953, 193); Світло ліхтаря падало на обличчя, і Вероніка здавалась остаркуватою (Кочура, Родина.., 1962, 52); // Такий, як у старого, старих (про обличчя). Пригадала [Маруся], що, певно, трясеться у нього воло під молодим, але вже остаркуватим лицем (Хотк., II, 1966, 128).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 785.