ОСТРАКІ́ЗМ, у, ч.
1. У стародавній Греції — вигнання небезпечних осіб, злочинців за межі міста, держави без права повернення. У давній Греції найнебезпечніших злочинців піддавали остракізмові — виводили за міську браму й забороняли повертатися додому (Літ. Укр., 7. IX 1965, 2).
2. перен. Різкий осуд кого-, чого-небудь, гоніння на когось, щось. Проти галицької суспільності, що кинула на Франка остракізмом, Франко вживав іронії (Крим., Вибр., 1965, 448); Він не боявся остракізму з боку салонних дам (Гончар, Таврія, 1952, 382).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 788.