ОСТУ́ДА, и, ж.
1. діал. Простуда. Зніма [Пріська] остуду, переполох вилива,.. і чого то вона не знала? (Кв.-Осн., II, 1956, 175); Якщо пана гетьмана долав з остуди нежить і Однокрил ставав на час гугнявим, починали балакати в ніс і полизачі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 97).
2. діал. Плями на обличчі. Вони показували пальцями на Олександру. Погана усмішка розповзалась по їх жовтих, з остудою обличчях (Коцюб., І, 1955, 38); І от кажіть: інша молодиця у тяжу знидіє, зчорніє, остуда по виду виступить, а ця ще краща робиться (Дн. Чайка, Тв., 1960, 82).
3. рідко. Охолода, прохолода. Подививсь на це обличчя, На пробиті груди… Як пришерхли теплі губи, Прагнучи остуди! (Перв., II, 1958, 176); * Образно. Обкрадена — любитиму без міри, Забута — довго згадувати буду, Нестиму вік жагу, а не остуду (Забашта, Вибр., 1958, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 790.