ОСТУПА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОСТУПИ́ТИСЯ, туплю́ся, ту́пишся; мн. осту́пляться; док.
1. Невдало, незручно ступати; спотикатися. Він часто оступався, поточувався, приймав блискучі калюжі за сухий шлях і, шубовснувши туди, лаявся (Мирний, III, 1954, 219); І хіба його провина, що кінь спіткнувся і закульгав. Нічого страшного. Тварина оступилася.., але згодом усе минеться (Кочура, Зол. грамота, 1960, 199); Прохор схопив Віру за довге, незаплетене волосся й поцупив до себе. Віра скрикнула від болю й, оступившись, упала на поміст (Шиян, Баланда, 1957, 153).
2. перен. Робити хибні кроки у житті, діяльності; помилятися. Лячно стає, коли час нараз полетить вперед так прудко.. Ну, а правильний чоловік, спіткнувшись або оступившися, наддасть скільки там треба й, дивись, наздогнав уже втеклий час (Шовк., Людина.., 1962, 323); В бою Козакову здебільшого доводилось діяти цілком самостійно, і.. він, не вагаючись, приймав потрібні рішення на свій страх і риск. При цьому його не лякало, що він може десь оступитися, помилитися, схибити. Адже ж за свій промах йому довелось би поплатитись першому (Гончар, III, 1959, 431).
3. від кого-чого, до кого-чого і без додатка. Відходити, відступати. Балабуха поцілував в руку дочку, оступився трохи назад і не знав, де діти свої здорові руки (Н.-Лев., III, 1956, 43); Панич.. шукав чогось під деревом, я оступилась і побачила долі його шапку (Л. Укр., III, 1952, 578); — Так їх, Всеволоде! — бадьоро вигукнув Олег.. В цю мить підоспіла дружина, і хозари не вистояли, почали оступатися (Міщ., Сіверяни, 1961, 212); * Образно. Он верби оступились од берега й розсипались купами на зеленій траві (Н.-Лев., II, 1956, 167); // за кого — що і без додатка, розм. Відходячи, відступаючи, ховатися за кого-, що-небудь. Маруся тремтячи оступається за матір (Мирний, V, 1955, 67); Лукина почервоніла й оступилась за кущ калини, щоб часом мати не вгляділа (Н.-Лев., III, 1956, 327); // Переходити на інше місце або брати інший напрям руху; сходити з чого-небудь. Так як молодий цуцик ховається під ворота, побачивши старого сусідського бровка, так бідний чорногорець оступивсь геть, даючи дорогу жорстокому дідові (П. Куліш, Вибр., 1969, 144); — Той кінь, як змій, і стрибнув на нас, за малим не подавив, — ледве оступились (Гр., II, 1963, 80); Позаду загурчало авто, і ми змушені були оступитися (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 127); * Образно. [Леся:] Він [Т. Г. Шевченко] був величною пожежею над Росією, а ми тільки гарячі жарини, що відкотилися з цієї пожежі і світимо в темряві. Та й то раз у раз оступаємося з правдивої дороги… (Сміл., Черв. троянда, 1955, 75); // розм. Переставати втручатися в що-небудь (у сварку і т. ін.). — Тату! оступіться, прошу вас, — сказав Карпо, блідий, неначе смерть, — бо й я налигача знайду (Н.-Лев., II, 1956, 291); — Пустіть, панно, оступіться (Л. Укр., III, 1952, 634).
4. від чого, перед чим, перен. Відмовлятися від своїх намірів, переконань і т. ін. І росло лихо в його серці — і виростало до гарячої відплати, котра не зна ні впину, ні заборони… Не було тоді нічого, перед чим би він оступився (Мирний, II, 1954, 52).
5. Те саме, що заступа́тися 1. [Галя:] Бідний дядько Панас! Вони за всіма оступаються, а всі проти них! (К.-Карий, І, 1960, 78); — Він тікав од німців, — сказав Свиридон, вирішивши оступитися за друга (Ю. Янов., Мир, 1956, 142); Тяжкі думки снувались у його в хворій голові.. Що він лихого зробив людям? Він тільки оступався за правду, а вони ганьбили його, в тюрму закинули і тепер трохи не вбили (Гр., II, 1963, 482).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 791.