ОСУ́ГА, и, ж.
1. Масні або іржаві плями на воді, рідині. Заволокло курявою срібне плесо лиману, і вода в ньому потьмарилася, вкриваючись іржавою осугою (Кучер, Чорноморці, 1948, 127); На поверхні ставків попливла осуга та пір’я.. диких качок (Рудь, Гомін.., 1959, 108); * Образно. Після пам’ятної розмови в хаті Очеретьків, коли в нього на душі залишалася неприємна осуга, він не наважувався на побачення з Тетяною (Добр., Тече річка.., 1961, 115); * У порівн. В несходимих джунглях цього міста Все впаде осугою на дні — Горе, розпач.., вигуки гучні (Дмит., Осінь.., 1959, 27).
2. Наліт на спраглих устах. Тонкі, вкриті сизою осугою, губи ховалися під довгими шпакуватими вусами (Панч, Гомон. Україна, 1954, 17); Матрос ворушить спраглими губами, на яких запеклася жовта осуга (Кучер, Голод, 1961, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 792.