Осудок, дку, м. = Осуда. Де вже я тебе без вечері пущу! Щоб собі довічнього осудку досягти. О. 1862. VII. 37, 38. Діти знов напались на батька, щоб ішов до церкви, шоб не робив семг осудку. Грин. II. 153.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 73.