ОСЬ-О́СЬ, присл., розм.
1. Зараз, у цю мить. Вже їй вдається, що ось-ось заревуть і сунуться з річки зачаровані тури (П. Куліш, Вибр., 1969, 250); Тихо й нудно і спека пекельна… Нікуди вже далі — ось-ось має щось трапитись (Вас., І, 1959, 123); Очі [в матері] сухі, а горло вдавлює так, що дух забива, ось-ось задихнеться (Тют., Вир, 1964, 402); // Скоро, незабаром. Лазар чекав. Ось-ось покличуть і поведуть: почнеться нова робота, нове життя (Коцюб., II, 1955, 196); Ось-ось земля покличе сівачів у поле (Гончар, II, 1959, 39).
2. Зовсім близько. Ось-ось вони [річечки] перед очима грають; ще трохи — і ви загасите нестямную згагу (Мирний, IV, 1955, 313); Льох — ось-ось, тільки ще трохи двором (Головко, II, 1957, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 798.