ОСІ́БНИЙ, а, е, рідко.
1. Те саме, що окре́мий 1, 2, 5. В обидва поверхи галереї ведуть з дворика осібні сходи; ..високі і вузенькі нагору (Л. Укр., III, 1952, 346); Перебираємо в пам’яті фільми останніх років, і лише деякі можуть прислужитися нашим внукам, та й то показом якихось окремих, часом навіть осібних рис нашого життя (Літ. Укр., 24.V 1966, 1); — Осібних привілегій для себе я ніякісіньких не маю, живу в тих самих умовах, що й ти (Крим., Вибр., 1965, 314).
2. Належний окремій особі; власний, власницький. Всюди ту осібну землю видко — Смуги, межі… Як батрацька свитка! Мов та свитка, що на латці латка… (Нех., Під.. зорею, 1950, 214); // Власт. окремій особі. [Кай Летіцій:] І хоч який він є в житті осібнім, а все ж він добрий римський громадянин (Л. Укр., II, 1951, 361).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 763.