ОТЕ́ЦЬ-НЕ́НЬКА, отця́— ~ки, рідко вітця́— ~ки, діал., нар.-поет. Батьки. [Дружки, рід і поїзд:] Приступи, Марусе, близенько, Уклонися отцю-неньці низенько! (Н.-Лев., II, 1956, 432); А хто перекаже отцю-неньці про смерть їхнього сина, хто потішить бідну жінку, діточок дрібних? (Коцюб., І, 1955, 182).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 804.