ОТИ́М, спол., розм. Тому, через те. Отим мені і жаль стане Матері небоги, Що вона його так любить (Шевч., II, 1953, 442); — Ну, у мене буде сьогодні мій добрий геній.. І я біжу, лечу, щоб.. по заслузі його стрінути. Отим-то я сяду на фіакра (Хотк., І, 1966, 41).
Оти́м бо й ба́; Оти́м то й ба́ — в тім-то й справа. Та де та ярина взялась? У мене ще на жито орють. Отим то й ба, що живете Відколи, дядьку, а не чули (Шевч., II, 1953, 408).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 805.