ОТРУ́ЙНИК, а, ч. Той, хто отруїв або отруює кого-небудь. Герой Шекспіра не може обмежитись особистою помстою; щоб досягти вінценосного отруйника, Гамлетові треба прибрати з дороги його сторожових псів (Рад. літ-во, 3, 1964, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 810.